Жила-була дівчинка із матусею в хатинці на узліссі великого лісу. Її звали Червоною Шапочкою.

Одного дня мама каже їй: „Червона Шапочко, у бабусі сьогодні іменини. Біжи до неї в гості. Але пам'ятай: у лісі живе вовк!“

Червона Шапочка склала у кошик пиріг і букет квітів, попрощалась з матусею та вирушила в дорогу.

Йде собі Червона Шапочка лісом, аж раптом їй назустріч великий вовк. „Куди ти йдеш?“

Шапочка відповідає вовку: „Я йду до бабусі на іменини. Несу їй пиріг.“

Вовк розвернувся та побіг назад у ліс. Він прямував до бабусиної хатинки.

Вовк постукав у двері, і з хатинки почувся бабусин голос: „Хто там?“

„Це я, Червона Шапочка!“ - пропищав вовк тонесеньким голосом.

„Так заходь, онученько, двері відчинені.“ - промовила бабуся.

Вовк заскочив до хатинки і - гам - з'їв бабусю.

Вовк заліз у бабусине ліжко, натягнув на себе її окуляри і став чекати на Шапочку.

Коли Червона Шапочка прийшла, подивилась та й питає: „Бабусю, а чому у тебе такі великі вуха?“

„Щоб краще тебе чути!“, сказав вовк тоненьким голосом.

„Чому у тебе такі великі вуха?“ - „Щоб краще тебе бачити!“

„Чому у тебе такі великі зуби?“ - „Щоб з'їсти тебе!“ Та вовк проковтнув і її.

Після такого ситного обіду вовк одразу заснув. Аж захропів!

На звук вовчого хропіння до хатинки зайшов мисливець.

Він витягнув Червону Шапочку та бабусю із вовчого живота, натомість поклав туди купу каміння.

Вовк прокинувся від страшної спраги.

Він поповз до криниці, аж там - камені булькнули на дно разом із ним. Так він у криниці і лишився повік.

Byla jednou jedna holčička, která bydlela s maminkou na kraji lesa. Jmenovala se Červená Karkulka.

Jednoho dne maminka řekla, „Karkulko, babička má dnes svátek. Běž ji navštívit. Dej si ale pozor - v lese žije vlk!“

Karkulka si do košíku sbalila bábovku a kytičku, rozloučila se s maminkou a vyrazila na cestu.

Šla lesem, když tu najednou před Karkulkou stojí velký vlk. „Kampak jdeš?“

Karkulka vlkovi pověděla, „Jdu za babičkou, má dneska svátek. Nesu jí bábovku.“

Vlk se otočil a odběhl zpátky do lesa. A lesem rovnou k babiččině chaloupce.

Zaklepal na dveře a z chaloupky se ozvala babička, „Kdo tam?“

„To jsem já, Karkulka,“ zavolal vlk tenkým hláskem.

„Tak pojď dál, Karkulko, je otevřeno,“ řekla babička.

Vlk skočil do světničky a chramst - babičku snědl.

Zalezl do babiččiny postele, nasadil si její brýle a čekal na Karkulku.

Když Karkulka přišla, podivila se a ptá se „Babičko, proč máš tak velké uši?“

„To abych tě lépe slyšela,“ řekl vlk vysokým hlasem.

„Proč máš tak velké oči?“ - „To abych tě lépe viděla.“

„Proč máš tak velké zuby?“ - „To abych tě mohl lépe sníst!“ A vlk snědl i ji.

Zmožený velkým jídlem vlk usnul. A jak chrápal!

Chrápání přivedlo k chaloupce myslivce.

Zachránil babičku i Karkulku z vlkova břicha. To pak naplnil kamením.

Vlk se probudil a měl velkou žízeň.

Odplazil se ke studni, těžké kameny ho převážily, a on už nikdy ze studny nevylezl ven.